Первое сообщение в теме :

Это сообщение является первым во второй части темы "Победа за нами! = Перемога за нами!"
Конец первой части этой темы на странице - http://alupka.forum2x2.ru/t56p990-topic
(Такова уж особенность нашего провайдера)

Украинские партизаны нанесли удар россиянам под Новоазовском

Координатор группы "Информационное Сопротивление", занимающейся анализом событий в зоне боевых действий, Дмитрий Тымчук сообщил в своем "Фейсбуке", что российская диверсионно-разведывательная группа возвращалась с территории, контролируемой украинскими войсками, и уже на оккупированной ДНР территории попала в засаду.
"В результате боестолкновения с подразделением украинских партизан несколько российских военнослужащих погибли, командир российской ДРГ был тяжело ранен от выстрела 40-мм подствольного гранатомёта ГП-25", - сказано в сообщении.

$1,3 млрд - Ощадбанк виграв позов проти РФ

Арбітражний трибунал у Парижі 26 листопада ухвалив безпрецедентне рішення про стягнення з РФ на користь Ощадбанку $1,3 млрд – як компенсації за збитки, завдані внаслідок анексії Криму.
Ощадбанк став першою державною українською компанією, яка виграла справу проти Російської Федерації щодо збитків, отриманих внаслідок анексії Криму.
Сума відшкодування становитиме $1,3 млрд плюс відсотки, які будуть нараховуватись з моменту винесення рішення до моменту фактичної компенсації.
Позовна заява Ощадбанку проти Російської Федерації з усіма додатками становила понад 30 тис. аркушів. Суд тривав більше чотирьох років, і сьогодні фінустанова отримали офіційне повідомлення про перемогу.
У банку кажуть, що після отримання рішення арбітражу почнуть вживати всіх можливих дій для виконання рішення та стягнення коштів з країни-агресора - банк буде активно добиватись виконання Арбітражного рішення щодо активів Росії у відповідних юрисдикціях у всьому світі.

ЗВЕРНЕННЯ Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета з приводу нового акту відкритої збройної агресії Російської Федерації проти України



25 листопада 2018 р. у морі біля окупованого Росією кримського м. Керч стався новий акт відкритої збройної агресії РФ проти України - було атаковано та захоплено українські військові кораблі, поранено та взято в полон наших моряків.
Дотепер Кремль намагався брехнею приховувати свою агресію проти Української держави, використовуючи війська без розпізнавальних знаків, прикриваючись місцевими колаборантами, розповідаючи про «громадянську війну на Донбасі» та «самовизначення народу Криму». 25 листопада 2018 р. Російська Федерація вчинила відкритий акт агресії проти України, який вже не приховує.
Український народ може дати лише одну відповідь на цей напад - мужньо протистояти ворогу, ставши на захист рідного краю, на захист своєї державності та свободи.
Адже понад триста років ми жили в рабстві, бувши підкорені імперією - і на власному досвіді пізнали всю гіркоту неволі. Якраз у ці дні ми вшановуємо 85-ті роковини Голодомору-геноциду 1932-33 рр., головною передумовою до якого була саме втрата українським народом власної державності та поневолення нашого краю кремлівським агресором. Роблячи висновки з минулого ми повинні бути далекоглядними і розуміти: від нашої готовності дати рішучу відсіч завойовнику залежить майбутнє для кожного куточка України, майбутнє наступних поколінь, майбутнє всього українського народу.
Закликаю політиків відкласти суперечки та згуртуватися. Адже якщо ворог зруйнує саму нашу державність - про які посади дбатимете, де будете керувати? Закликаю до єднання все українське суспільство, бо без перемоги не буде ані справжнього миру, ані добробуту, ані щасливого майбутнього для кожного з нас.
Знову звертаю свій голос до братовбивць - нових каїнів, які називаючи наш народ своїм братом, прийшли в наш дім, щоб проливати кров і поневолювали: отямтеся і припиніть чинити зло! Сховайте меч свій і поверніться до свого дому!
Ви не боїтеся ані закону людського, ані наслідків власних злочинів. Думаєте, що брехнею можна все приховати, а правом сильного - виправдати. Тож знайте і пам‘ятайте: Бог все бачить і кожному відплатить належне! «Зрозумійте ж, нерозумні люди! Коли ви прийдете до розуму? Той, Хто створив вухо, чи не почує? І той, Хто створив око, чи не побачить? Той, що врозумляє народи і дає людям розуміння, невже не покарає вас? ...Але Господь — захист мій, і Бог мій — твердиня надії моєї. Він поверне на них беззаконня їхні і злочинством їхнім погубить їх, знищить їх Господь Бог наш.» (Псалом 93).
Церква Київського Патріархату закликає Боже благословення на українських воїнів, які обороняють країну від агресора, і на всю нашу державу. Пам‘ятайте: з нами правда, тому - з нами Бог, а де Бог - там перемога!
Закликаю всіх віруючих підносити свої молитви за перемогу і мир для України - це є той посильний внесок у спільну справу, який може зробити кожен з вас.
Розумію, як у цей час хвилюванням і турботою охоплені серця багатьох. Тому на завершення хочу, дорогі брати і сестри, нагадати слова Писання, - і нехай серце ваше не має сумніву, що правда і сила Божа переможуть новітнього Каїна і нового фараона, з рабства якому виводить Господь Україну.
«Фараон наблизився, і сини Ізраїлеві оглянулись, і ось, єгиптяни йдуть за ними: і дуже злякалися і заволали сини Ізраїлеві до Господа, і сказали Мойсеєві: хіба немає гробів у Єгипті, що ти привів нас помирати у пустелі? що це ти зробив з нами, вивівши нас з Єгипту? Чи не це саме говорили ми тобі в Єгипті, сказавши: залиш нас, нехай ми будемо працювати на єгиптян? Тому що краще бути нам у рабстві в єгиптян, ніж померти в пустелі. Але Мойсей сказав народу: не бійтеся, стійте – і побачите спасіння Господнє, яке Він сотворить вам нині, бо єгиптян, яких бачите ви нині, більше не побачите повік; Господь буде поборювати за вас, а ви будьте спокійні» (Книга Вихід 14:10-14). «Бо не відкине Господь народу Свого і не забуде насліддя Свого.» (Псалом 93)

Філарет,
Патріарх Київський і всієї Руси-України
26 листопада 2018 р.

В Україні ввели воєнний стан: названо області

Верховна Рада України затвердила введення воєнного стану на 30 діб з 9:00 28 листопада в запропонованих президентом України Петром Порошенком областях, що межують з Росією і невизнаним Придністров'ям:
Вінницька, Луганська, Донецька, Миколаївська, Одеська, Сумська, Харківська, Чернігівська, Запорізька та Херсонська області, а також внутрішні води Керченської акваторії Азовського моря.


"Запровадження воєнного стану передбачається виключно у випадку наземної операції регулярних військ РФ за межами ОСС та незаконно анексованого Криму в областях, які розташовані вздовж російського кордону, придністровської ділянки україно-молдовського кордону і вздовж узбережжя Чорного і Азовського морів. Саме там, де може бути нанесено удар. Якщо нам вдасться уникнути цього сценарію, права і свободи громадян України не будуть обмежуватися. Указ передбачає право Президента, як тільки російський солдат перетне кордон, не втрачати жодної секунди для того, щоби забезпечити захист української землі", – написав президент України П.Порошенко на своїй сторінці у Facebook.

Про зміцнення української армії

Формулюючи наступальні завдання для української дипломатії і обґрунтовано претендуючи на суттєву допомогу країн-гарантів, ми повинні пам'ятати істину про те, що дипломатичним шляхом можна досягти лише тих цілей, для досягнення яких є достатньо воєнних можливостей.
Саме тому однією з основ нашої стратегії миру та безпеки є зміцнення української армії.
Вже сьогодні наша країна у відносних показниках витрачає на оборону більше, аніж багато країн НАТО – біля 2,5% свого ВВП. Це чимало для нас, платників податків, але явно недостатньо для того, щоб українська держава і кожна українська родина відчували себе в безпеці.
Нам потрібна морально і матеріально мотивована, добре підготовлена, екіпірована, оснащена і озброєна армія.
Нещодавно прийнятим Законом "Про національну безпеку" закріплено фінансування всього сектора оборони і безпеки на рівні 5% ВВП. Однак в умовах війни фінансування Збройних Сил і пріоритетних розробок в галузі озброєнь не можна розчиняти в загальній цифрі для всіх силових структур. Для того щоб не допустити маніпуляцій на кшталт тих, що відбувались під час затвердження бюджету на 2019 рік, фінансування армії необхідно виділити окремим рядком і збільшити принаймні до 3% ВВП.
Армія має захищати країну, а не воювати за гроші на своє виживання.
Необхідно не просто збалансувати оборонний бюджет, а й забезпечити безперебійне фінансування завдань з кадрового зміцнення і бойової підготовки армії, переоснащення військ новою і модернізованою військовою технікою та озброєнням.
Окреме і особливо важливе завдання – подолання корупції на воєнних замовленнях і крадіжок в армії. Наслідками того, що відбувається сьогодні, є не лише ослаблення обороноздатності країни, а і глибока моральна корозія, що роз'їдає владу і армію.
Неприпустимо, коли концепція розвитку Військово-Морських Сил, під тиском головного олігарха країни, який збуває воєнному відомству річкові бронекатери, вироджується до ідеї "москітного флоту".
Масштаби корупційних апетитів і ненажерливість чергової групи панів, що вважають себе господарями країни, просто вражають. Це і постачання палива для армії за завищеними цінами, і спроби продавити воєнне замовлення на велику партію імпортних самохідних гармат за ціною, що у півтора рази перевищує ринкову, і нав'язування силовим структурам неякісних бронетранспортерів власного виробництва. Перелік нескінченний.
Вінцем цих корупційних дій є спроба змусити ВМС України замовити серію річкових катерів, перейменованих в ракетні, за ціною в 3,7 мільярди гривень за одинцю, що наближається до вартості сучасного корвета.
Результатом всієї цієї вакханалії є гострий дефіцит ефективної і надійної військової техніки і озброєнь на фронті. Для того щоб захищати країну, військовослужбовці змушені ремонтувати техніку за власний кошт. На п'ятий рік війни маскувальними сітками нашу армію продовжують забезпечувати жінки-волонтери, що плетуть їх власноруч. І взагалі, всупереч заявам Міноборони і Генштабу, армія як і раніше значною мірою є боєздатною завдяки волонтерам. Ці люди не лише забезпечують її найнеобхіднішим, а й уособлюють для бійців зв'язок з суспільством, допомагають не забувати, навіщо вони на цій війні.
За роки російської агресії в результаті безвідповідальності Верховного Головнокомандувача, керівників Міністерства оборони та Генерального штабу країна втратила на підірваних стратегічних арсеналах в Балаклії, Калинівці та Ічні, а також на армійських складах втричі більше боєприпасів, аніж витрачено на фронті – понад 200 тисяч тон. Це призвело до того, що забезпеченість боєприпасами по деяких позиціях дійшла критичної межі.
Ця проблема має й інший вимір.
Мінімальна пенсія в нашій країні з 1 грудня становить 1497 гривень. Ми порівняли вартість знищених боєприпасів з розміром такої пенсії.
Один снаряд калібру 125 мм для танкової гармати коштує на ринку озброєнь близько півтори тисячі доларів США, що дорівнює мінімальній пенсії однієї людини за 30 місяців. Тільки в Ічні знищено 22 тисячі таких снарядів на суму понад 30 мільйонів доларів. Це еквівалентно мінімальній річній пенсії 50 тисяч наших громадян.
Середня вартість однієї ракети калібру 122 мм для системи залпового вогню "Град" становить 2200 доларів або дорівнює пенсії за 44 місяці. Останніми вибухами, що сталися на початку жовтня, знищено 117 тисяч таких ракет на суму понад 250 мільйонів доларів, що еквівалентно мінімальній річній пенсії 400 тисяч наших громадян, які все життя працювали на свою країну.
На тому ж підірваному арсеналі зберігалося 685 мільйонів автоматних патронів на суму понад 300 мільйонів доларів і ще багато іншого. Загальна сума втраченого тільки в цьому арсеналі дорівнює розміру останнього траншу МВФ.
Кожен українець може порівняти ці цифри і завдану країні шкоду зі своєю зарплатнею, стипендією, доходами свого бізнесу, що насилу виживає.
В результаті п'яти масштабних надзвичайних подій на арсеналах і складах боєприпасів жоден керівник Генерального штабу – структури, що відповідає за зберігання боєприпасів, – покараний не був.
Жоден високопосадовець Міністерства оборони – органу, що відповідає за будівництво укриттів для боєприпасів, – також не був притягнутий до відповідальності.
Що ж до воєнної контррозвідки, то складається враження, що це взагалі не їхня проблема.
Перелічене вище зайвий раз підкреслює необхідність посилення громадського контролю над армією та іншими силовими структурами. До цього давно прийшли всі демократичні країни. На цьому твердо наполягають партнери України з НАТО.
Нашу армію одягають, взувають і озброюють не чиновники, а українські платники податків, і тому кожен громадянин має право вимагати, щоб все до копійки йшло на зміцнення оборони, а не по кишенях і офшорах.
Воєнний податок, що всі ми сплачуємо, – це додатковий внесок кожного з нас на зміцнення української армії, і він має надходити до окремого бюджетного фонду, за використання коштів якого влада зобов'язана регулярно звітувати перед громадянами.

Про озброєння української армії

Сильної армії без надійної військової техніки й ефективного озброєння не буває.
Піднімаючи цю тему, ми маємо розуміти, що в нас є як оперативні завдання сьогодення, так і стратегічні, розраховані на перспективу.
Протягом всіх передвоєнних років українська армія експлуатувала техніку й озброєння, що залишилися від Радянського Союзу. Саме тому військово-технічна політика в оборонному відомстві країни була відсутня взагалі, і тепер її необхідно формувати з нуля.
Масовий розпродаж боєготової техніки, а також моральне й фізичне застаріння того, що залишилося від військово-політичних мародерів, призвело до ситуації, коли організаційно розвалена армія вступила у війну голою, босою і беззбройною.
У бій пішли добровольці. Найнеобхідніше на початковому етапі війни забезпечили волонтери.
Далі почала оживати армія, включилися приватні й державні підприємства, наші західні партнери. Так, усім світом відроджували й озброювали українське військо.
Реформуючи і зміцнюючи українську армію, ми маємо орієнтуватися на найгірший з можливих варіантів розвитку подій. В основу наших планів має бути покладена твереза оцінка наявних ресурсів і можливостей, а також слабких місць – як своїх, так і супротивника. Це дозволить намітити не лише шляхи зміцнення армії на найближчу і далеку перспективу, а і визначитися з несиметричними методами боротьби з агресором.
Разом зі структурними та організаційними змінами, націленими на більшу гнучкість і мобільність армії, ми маємо знайти рішення надзвичайно складних і високовартісних завдань.
Одне з них – кардинальне зміцнення системи протиповітряної оборони, що забезпечує надійний захист критичної інфраструктури країни, густонаселених міст, а також військ від авіаційних і ракетних ударів.
На першому етапі це завдання доведеться вирішувати за рахунок відновлення і модернізації систем озброєння, що залишилися країні у спадок, а також за рахунок допомоги наших західних партнерів і гарантів.
У довгостроковій же перспективі необхідно спиратися на власний науковий і промисловий потенціал у сфері ракетобудування. Ця галузь, за правильного підходу держави, дозволить нам у відносно короткі терміни надійно озброїти сучасними ракетними комплексами різного призначення всі види Збройних Сил.
Щодо авіаційного компоненту повітряних сил, то, продовжуючи експлуатувати радянську техніку, ми маємо, по-перше, розв'язати багаторічний вузол проблем у вітчизняному літакобудуванні й зробити наші пасажирські та військово-транспортні літаки візитною карткою країни й української армії, а по-друге, підняти економіку до рівня, що дозволяє якщо не купувати, то хоча б утримувати сучасну бойову авіацію. Це дозволить нам розпочати серйозний діалог з нашими партнерами з питання військово-технічної допомоги в цій сфері.
Ми ніколи не мали флоту, здатного захистити наші інтереси в акваторії Чорного й Азовського морів. Навіть з урахуванням бойових кораблів, захоплених окупантами в Севастополі і Донузлаві, сил для виконання таких завдань було явно недостатньо. З початком війни прийшла розплата за легковажність.
Вирішувати завдання відродження флоту необхідно з розробки Морської доктрини України і концепції побудови Військово-Морських Сил, що їй відповідає.
На щастя, у нашої країни зберіглася школа суднобудування і виробничий потенціал для будівництва флоту. Але з обмеженими фінансовими ресурсами і в короткі терміни це завдання не вирішити.
Саме тому нам необхідно рухатися декількома паралельними шляхами.
Перший – реалізувати давно розпочату програму будівництва чотирьох корветів для Військово-Морських Сил.
Другий – підтримати новітні розробки наших вчених в сфері безекіпажних роботизованих морських систем і апаратів для ведення військових операцій на морі.
Третій – розпочати переговори з країнами-гарантами по Будапештському Меморандуму й іншими країнами НАТО про передачу Україні бойових кораблів, необхідних для захисту нашої території та виключної морської економічної зони.
Водночас необхідно створити повноцінні пункти базування флоту на Чорному й Азовському морях, а також розпочати більш інтенсивну підготовку кадрів для Військово-Морських Сил.
Наша мета – побудувати сильний український флот і повернути його до українського Севастополя. Без зайвих балачок про паради.
Не менш масштабні перетворення необхідні в Сухопутних Військах, що складають половину Збройних Сил країни.
Окрім всіх вже перелічених проблем, як і раніше вузькими місцями залишаються мобільність військ, організація тилового забезпечення, відсутність ефективної системи медичної евакуації з поля бою. Залишає бажати кращого забезпеченість і стан військової техніки й озброєнь. При тому, що промисловість вже здатна виробляти надійні сучасні бронетранспортери, для армії це поки ще розкіш.
Кажучи про реформи Збройних Сил, ми маємо не випускати з поля зору ідеї агресивних стратегів сучасної війни. Вони роблять ставку на істотне підвищення мобільності військ, а також скорочення просторового, часового і інформаційного розриву між військами і органами управління. Це завдання актуальне для всіх видів наших Збройних Сил і десантно-штурмових військ.
Предметом особливої уваги має стати зміцнення Сил спеціальних операцій, створених як окремий рід військ в розпал війни, в січні 2016 року.
Завдання не лише в тому, щоб ці частини могли таємно і ефективно протидіяти агресору, а й у тому, щоб самий рівень їхньої підготовки й оснащення змушував недругів зайвий раз подумати, перш аніж кидати недобрі погляди на нашу землю.

Отключение России от SWIFT: на сколько реально

Друзья, прочитал сегодня в нескольких местах, что "США могут отключить SWIFT” империи зла. Я бы очень хотел, чтобы империю зла отключили от всего на свете, даже от Солнца и воздуха, но предпочитаю всегда быть реалистом. Быть реалистом - это не значит быть пессимистом, а это значит не верить в чудеса и исходить из реальности и реальных знаний.
США не имеют ни технической, ни юридической возможности отключить какую-либо страну от сервисов SWIFT - Society of Worldwide Interbank Financial Telecommunication, являющейся частной бельгийской компанией, находящейся, соответственно под юрисдикцией Бельгии и Евросоюза.
Единственный известный случай, когда эта компания отключила целую страну от своих сервисов - это отключение Ирана в соответствии с санкциями, наложенными СБ ООН. В любом ином случае для такого отключения нужно либо решение самой компании, либо санкции, введённые Евросоюзом или правительством Бельгии.
Если кто ссылается на то, что сказал Волкер, то вот, что он буквально сказал. Он упомянул отключение от сервисов SWIFT как гипотетическую меру, тут же подчеркнув, что эта компания находится в бельгийской юрисдикции:
Предлагаю смотреть на вещи реально, исходя из Знания. Знание - сила. И оно обязательно поможет победить зло.
Все будет хорошо!

НАТО і гарантії нашої безпеки на майбутнє

Гарантією безпеки країни і кожної української родини може бути лише сучасна боєздатна армія і повноцінне членство України в НАТО.
Українські політики і воєначальники багато років говорять про необхідність переходу на стандарти Альянсу, але вважають за краще розтягувати ці плани на десятиліття.
24 вересня 2015 року, лише через півтора роки після початку збройної агресії, Президент Порошенко затвердив Воєнну доктрину України, яка визначила нашим воєнним супротивником Російську Федерацію. Водночас, в цей документ було закладено можливість застосування військової сили не лише у випадку зовнішньої агресії, а й з метою локалізації та ліквідації внутрішнього збройного конфлікту. Це допомогло Кремлю і його друзям, спотворюючи реальність, трактувати події в Україні, як внутрішній конфлікт.
Пустопорожніми гаслами залишилися закладені в Доктрині завдання з досягнення до 2020 року повної сумісності наших Збройних Сил з відповідними силами країн-членів НАТО. За три роки, що минули, жодних якісних змін не відбулося.
Очевидно, що Воєнна доктрина України потребує суттєвого перегляду, як з точки зору оцінки поточного становища, так і з точки зору завдань щодо повного відновлення суверенітету України над усіма нашими територіями. Водночас, у новій Воєнній доктрині мають знайти відображення потенційні загрози, а також ґрунтовні установки для забезпечення нашої безпеки на тлі цих загроз.
Завдання переведення армії на стандарти НАТО не повинне вичерпуватися зміною документообігу і калібрів зброї. Наші західні партнери та експерти неодноразово звертали увагу військового і політичного керівництва країни на глибоку невідповідність принципів побудови й управління пострадянською українською армією стандартам Альянсу.
І перш за все йдеться про ставлення до військовослужбовців та їхніх родин. Це відображається багато в чому – у неадекватній оцінці ризиків для життя солдатів, як було при відправленні десантників до Луганського аеропорту, у недостатньо оснащеній і ефективній медичній службі та слабо підготовленій системі евакуації поранених, у відсутності дисципліни в питаннях виплат грошового забезпечення і виконання інших зобов'язань держави.
Також, незалежно від того, що в українській армії зараз проходять службу понад 25 тисяч жінок, з яких 3000 – на офіцерських посадах, гендерна дискримінація не припинилась. Вона досі полягає в багатьох незрозумілих обмеженнях.
Участь понад 7000 українських жінок у бойових діях довела їхню здатність ефективно захищати країну.
Важливим стандартом в країнах НАТО є чесність у відносинах і діях по всій армійській вертикалі й ставленні до своєї країни. Маніпуляції даними про втрати, ком брехні навколо причин і наслідків Іловайської трагедії, велика і дрібна корупція, поставки в армію продукції придворних підприємств і багато іншого ілюструють ступінь неготовності до інтеграції в НАТО.
Перелік таких невідповідностей досить великий. Це кадрова і гендерна політика, рівень і організація бойової підготовки, відсутність повноцінних і на своєму рівні самодостатніх підрозділів і частин, відсутність ефективної системи їх тилового забезпечення.
Жорстка і абсолютно обґрунтована вимога НАТО, що відповідає стандартам Альянсу, полягає в тому, що з 1 січня наступного року Міністерство оборони має очолювати цивільний міністр, який відповідає за формування державної політики в сфері оборони, оборонне планування, програмний і ресурсний менеджмент, військову кадрову політику, ефективне і належне використання оборонних ресурсів, всебічне забезпечення життєдіяльності, функціонування, розвитку і застосування Збройних Сил України.
Маніпуляції з перевдяганням в цивільний костюм військового Міністра оборони генерала Полторака тільки підтверджують, що для нинішньої влади закони – порожній звук, і нічого міняти вона не збирається.
Водночас, нещодавно прийнятий Закон "Про національну безпеку", покликаний підштовхнути процес глибоких перетворень в секторі оборони і безпеки, є дуже важливим. Цим Законом визначаються і розмежовуються повноваження державних органів у сферах національної безпеки і оборони, визначається система командування, контролю і координації операцій, вводиться всеосяжний підхід до планування в цих сферах. А також забезпечується демократичний цивільний контроль над органами і формуваннями сектору безпеки й оборони країни.
Норми прийнятого Закону диктують глибокі зміни в системі органів військового управління, які повинні поетапно вводитися з наступного року.
Вже зараз очевидно, що реалізація цього Закону, прийнятого кілька місяців тому, вимагатиме серйозних зусиль з подолання опору системи.
Закладена в Законі модель стратегічного оборонного планування покликана поставити на перше місце глибоке реформування армії та створення на її основі сучасних Збройних Сил країни. Це викличе неминуче зіткнення з амбіціями армійських ретроградів і тих, хто звик збувати армії неліквіди своїх підприємств.
Відсутність у військово-політичного керівництва країни стратегічного мислення демонструє і той факт, що завдання на розробку Морської доктрини Президент України сформулював лише на п'ятий рік війни, довівши перед тим ситуацію до межі втрати Азовського моря.
Треба розуміти, що для континентальної держави будь-яке море, що має вихід до Світового океану, – це стратегічна перевага, за яку треба боротися по-справжньому.
Живучі в режимі "сьогодні на сьогодні", країна й армія завжди будуть спізнюватися.
Аналогічна ситуація спостерігається в питанні інформаційної і кібербезпеки. У лютому 2017 року Президент затвердив відповідну доктрину, але далі паперів справа не пішла.
На інформаційному фронті ворог наступає, а ми продовжуємо незграбно оборонятися. Винне в тому злочинне словоблуддя на державному рівні, яке привчило весь світ до того, що в нас АТО, а не війна. Впродовж всіх років російської агресії влада, багато політиків і журналістів послідовно розмивали поняття, які на війні не можуть мати подвійного трактування. Кожен, хто продовжує називати окупаційні війська і російських найманців активістами-сепаратистами-терористами, свідомо чи підсвідомо переходить на бік ворога.
Громадяни України, які мешкають в окупації, як і раніше залишаються під тотальним інформаційним впливом Російської Федерації.
Всі мешканці прикордонних територій нашої країни продовжують перебувати в інформаційному просторі сусідніх держав.
Про що можна говорити, якщо під час війни діти з українського райцентру Мілове Луганської області ходять до школи, розташованої на території Ростовської області держави-агресора?!
Про яку безпеку чи воєнний стан можна говорити, якщо досі навіть не затверджено перелік критичної інфраструктури країни, що вимагає спеціальних заходів з кіберзахисту?!
Минуло півтора роки з дня підписання Петром Порошенком Указу про заборону використання програмних продуктів російського походження в держустановах і на державних підприємствах. На жаль, до сьогодні цей указ повністю ігнорується. Російські програмні продукти продовжують використовуватися багатьма центральними органами державної влади та навіть силовими структурами – СБУ, Управлінням державної охороні, прикордонниками та іншими.
Це свідчить про те, що у влади немає політичної волі й бажання доводити розпочате до реального результату.
В умовах війни, зі знищенням залишків дротового радіомовлення і відключенням аналогового телебачення, Україна залишилася без системи оповіщення цивільного населення про надзвичайні ситуації.
Зараз на фронті тимчасове затишшя, яке не повинно вводити нас в оману. Супротивник використовує його не лише для зміцнення своїх наступальних можливостей. Він щодня продовжує застосовувати проти нас масовані політичні, економічні, інформаційні та інші заходи впливу.
Агресивні російські військові стратеги, які приміряються до воєн майбутнього, на прикладі України демонструють усьому світові своє розуміння відносин між країнами на планеті. В їхній свідомості відмінність між станом війни і миру давно стерта. Ставка робиться на поєднання військових і невійськових засобів досягнення політичних і стратегічних цілей. Такі невійськові методи у багатьох випадках за своєю ефективністю значно перевершують силу зброї.
Доктрина сучасних війн, що взята на озброєння нашим агресивним сусідом, передбачає своїми першочерговими цілями знищення економіки і системи державного управління супротивника.
Акцент методів протиборства, що використовуються, зміщується в бік широкого застосування політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних та інших невійськових заходів, що реалізуються з використанням протестного потенціалу населення. Все це доповнюється військовими заходами прихованого характеру, в тому числі реалізацією заходів інформаційного протиборства і діями сил спеціальних операцій.
Ці сценарії повною мірою були реалізовані під час захоплення Криму і частини території Донбасу. Вони ж застосовуються і нині щодо всієї української держави, ослабленої зухвалою корупцією і діями "п'ятої колони" на всіх щаблях влади.
На особливу увагу заслуговує той факт, що для досягнення остаточного успіху в конфлікті російська доктрина передбачає застосування сили під виглядом миротворчої діяльності та кризового врегулювання.
В наших зусиллях із захисту країни ми маємо враховувати ці ідеї агресора і бути готовими їм протистояти.
Необхідно привести в адекватний стан всі складові сектору оборони і безпеки країни, забезпечити їхню ефективну взаємодію.
Водночас необхідно серйозно зайнятися мобілізаційною підготовкою економіки і кожного стратегічно важливого підприємства, а також привести систему державних резервів у стан, що відповідає сучасним реаліям.

Щоб встояти і перемогти потрібні СИЛА і ЗБРОЯ! (Кліп)

Щоб встояти і перемогти потрібно багато чого.
Але є дві речі, без яких перемога неможлива:
Ми з гуртом KOZAK SYSTEM написали цю пісню для того, щоб ми всі нагадали самі собі важливі речі.
Ми сильні. У нас є зброя. Ми готові до всього, і не хочемо нічого боятися. Нехай бояться наші вороги.
Так. Ми такі, якими вони нас малюють. Сильні. Злі. Готові до будь-якого повороту подій. Ті, хто вміє вистояти під будь-яким вогнем і напором. Готові розвернутися в бойові порядки, і змести мерзоту, що прийшла на нашу землю.
Немає страху. Немає сумнівів. Немає слабкості.
Ми вміємо воювати, і в бою здатні на все. Ворог це знає.Він це спробував на собі.
Нас багато.
Тих, хто тримає зброю в руках. Тих хто візьме його в руки за першим покликом.
Тих, хто допомагає нам воювати, і бути такими.
Ми даруємо цю пісню всім, хто захищає і захищав Україну зі зброєю в руках.
Але в першу чергу - Збройним Силам України. Тому, що тут поруч три слова.
Головне з них Україна.
А поруч стоять Сила і Зброя.
А значить все буде добре. І ми переможемо!
Слухайте, відчувайте, подивіться на себе зі сторони. Ви все - гідні, міцні і вперті бійці. Ви злісні укропи, укрофашісти, карателі - нехай, вони ж того хотіли?
Для ворогів ми будемо ким завгодно, якщо це призводить до їх загибелі.
Ми Сила і Зброя України.
Ми такі, тому що у нас є що і кого любити.
А за це - ми порвемо кого завгодно, якщо він буде загрозою для того, що нам дорого.
Слухайте і дивіться. У цій пісні не тільки музика, слова і відеоряд.
Не тільки бій, полігон і парад.
Тут ми. Такі як ми є. Це наша енергія. Наша сила. І зброя.
Ми хочемо, щоб сьогодні цю пісню почули всі. Тому просимо не просто про лайкі, репости, і коментарі.
Ми просимо посилити міць нашої зброї. Тому, що ця пісня - теж потужна зброя.
Вона допомагає нам не втрачати віри в себе. І вбиває цю віру у ворога.
Сьогодні, ми вітаємо Сухопутні Війська України зі святом.
Це основа нашої могутності. Це сильні люди. Це ті, про кого ця пісня.